Дніпропетровська обласна організація Профспілки працівників освіти і науки України

Афганістан, афганська війна – це події, які ніколи не стерти з пам’яті тих солдатів, які служили там. Для «солдатів-афганців» Афганістан – це синонім людського лиха, постійної загрози життю, справжнього пекла: палючого сонця зранку, спекотного вітру-афганцю, піску, що не дає дихати, і невтоленної спраги.

Незабутніми залишилися ті роки і для наших-колег освітян - Тупиці Олега Леонідовича, голови об’єднаної профспілкової організації Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара та Пилипенка Ігоря Борисовича, голови Покровської районної організації Профспілки працівників освіти і науки України.

Молодими та сповненими життя вони були відправлені служити до Афганістану.

Тупиця Олег Леонідович після закінчення Харківського автотранспортного технікуму він був покликаний в армію, починав службу в Північній групі військ (Польща), отримав там звання молодшого сержанта. І коли 27 грудня 1979 було оголошено про введення радянських військ в Афганістан, він подав рапорт з проханням направити туди.

Олег Леонідович згадує: «Я служил в войсках спецпропаганды, в 109-ом спецотряде. Согласно международным договоренностям, ни одно боевое действие не может начаться, пока атакующая сторона не объяснит противоборствующей стороне, по какой причине здесь находятся ее части или отряды, не разъяснит справедливость своей позиции, не предложит сдаться без боя. Именно такой была моя обязанность.

Перед каждым боем агиткоманда нашей БРДМ 72-Б, оснащенной микрофонами, усилителями, магнитофонами и колонками вместо пулеметов, должна была объяснить моджахедам на языке пушту и дари, почему мы намерены начать боевые действия, предложить им сдаться для передачи правительственным войскам Афганистана, и лишь потом начинались боевые действия. На открытой местности слышимость нашей агитации – 12 километров. Я был начальником этой станции, и как только в каком-то кишлаке начинались беспорядки – станция присоединялась к десантной бригаде или мотострелковому полку, проводившему операцию, и впереди этой части выходила к противнику.

Естественно, сдаваться никто не собирался, а руководство бандформирований, понимая негативное влияние подобной информации и пропаганды на своих бойцов, ставило целью уничтожить нашу машину. Начиналась стрельба, и надо было уйти с передовой позиции, ведь наши войска должны вступать в бой, и тоже могли подстрелить машину сзади. А дальше вместе со всеми с автоматами выполняли боевую задачу. Учитывая, что таких машин было лишь три и всего один агитотряд из девяти человек, представляете, в скольких боях участвовал наш экипаж.»

В бою в кишлаку Хара, провінція Кунар Олег Леонідович був контужений, пізніше нагороджений медаллю «За бойові заслуги».

За операцію «Удар» під Кабулом він був нагороджений медаллю «За отвагу».

Сьогодні О.Л.Тупиця свою трудову діяльність багато років пов’язує з Дніпропетровським національним університетом. Після закінчення історичного факультету університету продовжив навчання в аспірантурі цього навчального закладу, захистив кандидатську та докторську дисертації.

Загальний стаж науково-педагогічної роботи 25 років.

У 1988 році О.Л.Тупицю обрано заступником голови профспілкового комітету університету. Проявив себе як відповідальний, ініціативний профспілковий лідер. Творчий підхід до викладання дисциплін, наукової діяльності здобули Олегу Леонідовичу авторитет і повагу серед колег і студентів. О.Л.Тупиця – чесна, порядна, принципова людина. Чуйно ставиться до проблем студентів і співробітників.

У 2000 році його обрано головою об’єднаного профспілкового комітету.

У своїй роботі Тупиця О.Л. приділяє значну увагу захисту студентства, забезпеченню соціальних та духовних інтересів працівників закладу.

Профспілковий комітет на чолі з Олегом Леонідовичем багато зусиль докладає вихованню у студентів активної життєвої позиції, небайдужості до проблем освітянської молоді, що виявляється в участі молодих профспілкових активістів у громадських заходах на рівні міста і області.

Наполегливість та послідовність Олега Леонідовича сприяє підвищенню авторитету первинної профспілкової організації Дніпропетровського національного університету. За багаторічну сумлінну працю по захисту соціально-економічних прав членів Профспілки Тупицю О.Л. було нагороджено нагрудним знаком ФПУ «Профспілкова відзнака», нагрудним знаком ЦК Профспілки «Заслужений працівник Профспілки працівників освіти і науки України» з ступенем «Золота відзнака». 6 лютого 2014 року Олег Леонідович нагороджений нагрудним знаком ФПУ «Профспілкова звитяга».

Пилипенко Ігор Борисович вісімнадцятирічним потрапив у гирло бойових дій . Прикордонник, стрілець-бортмеханік гвинтокрила «МІ-24», він разом зі своїм екіпажем здійснив сотні бойових вильотів. Неодноразово наші воїни, підтримуючи з повітря дії наземних військ, потрапляли під обстріл душманів, були й аварійні посадки. З якою надією, розповідав І.Пилипенко, чекали наші бійці допомоги з неба. Бо іншої надії на спасіння, враховуючи умови гірського Афганістану, майже не було. Авіатори підвозили підкріплення та боєприпаси, накривали ворога вогнем, забирали поранених..

У пам’яті Ігоря Борисовича чимало героїчних вчинків наших воїнів. Особливе місце у згадках посідають члени бойового екіпажу. Це було справжнє фронтове братство, про яке ніколи не можна забути.

Ігоря Борисовича нагороджено медаллю "За бойові заслуги", медаллю «Відмінник ПВ» І ступені, медаллю «Відмінник ПВ» ІІ ступені, ювілейною медаллю 70 років Збройних Сил СРСР, Грамотою Президії Верховної Ради СРСР, медаллю « За участь у бойових діях», медаллю «Від дружнього афганського народу» та інші.

Знайшов себе воїн-інтернаціоналіст Ігор Пилипенко і в мирному житті. Після закінчення педінституту працює в селищі Покровське в місцевому ліцеї викладачем географії та біології. У 1998 році обраний головою Покровського райкому профспілки. Ігор Борисович має організаторські здібності, енергійний, відзначається об’єктивністю, високою комунікативністю, грамотністю, авторитетом серед учнів, учителів та громадськості, має почуття відповідальності за доручену справу.

Ігор Борисович домагається, щоб кожна первинна профспілкова організація працювала творчо, впроваджує в практику своєї роботи все прогресивне, нове, захищає і відстоює права і інтереси своїх членів профспілки.

Активна життєва позиція, принципове ставлення до вирішення соціальних проблем здобули йому заслужений авторитет і шану членів профспілки. Ігоря Борисовича нагороджено нагрудним знаком ФПУ «Профспілкова відзнака».

Ігор Борисович є одним із активних учасників спілки є афганців та воїнів інтернаціоналістів, яка створена у Покровському районі в 2001 році. Спілка нараховує 147 членів, велика кількість з яких – колишні прикордонники КСПОТУРКВО. Вони несли службу від прикордонних селищ Файзабаду до Мазари-Шерифа та Кундузу.

Спілка переймається допомогою сім’ям загиблих в Афганістані. Матеріальну допомогу надають за рахунок каси добровільних внесків . Також за ці кошти була викрита меморіальна дошка у Мало-Михайлівської школи Покровського району загиблим воїнам – афганцям, які навчалися у цьому закладі. За участю членів спілки оновлена меморіальна стела воїнам-інтернаціоналістам у центрі селища Покровське. «Афганці» беруть активну участь у всіх районних заходах.

Спілкою створено фільм про сучасне життя воїнів - афганців Покровського району. Зараз вийшла перша частина його. Фільм демонструється на заходах району , в освітніх закладах. Він дає змогу молодому поколінню на мить замислились над сенсом життя, донести до сучасного розуміння трагічності війни, сформувати у них шанобливе ставлення до ветеранів війни і людей старшого віку та допомогти їм усвідомити велич подвигу українського народу.

От такі вони – наші колеги!

Шана та честь вам, Олеже Леонідовичу та Ігорю Борисовичу!

Доброго здоров’я на довгі роки.

Ми пишаємося вашою мужністю та героїзмом.